Віро моя, злетівши з плахи,
позоль мій дух, який зберіг!
Бо з вуст моїх зоряні птахи
летять в супліддя прірв – за ріг.
Там птиця все життя спинила,
бо наречена, як первак.
Там в луговині смерть вчинила
тіла, в яких мене нема.
І там, де суд вчинили друзі,
мене манірно впізнають,
а в ролях ходить вій наруги,
тягнучи по могилах плуг.
