Внизу: механіка та люди – теж машини,
Жбурляє вітер сукні та антени,
А персонаж, в звичайну, хоч, негожу днину,
Зібравсь на тертій ярус Мельпомени*.
Бо унизу змерз наш герой, не по геройськи,
Та не зігріли «Бучач», ні надія,
І докорів набридли вже холодні зойки,
Спробує вверх, хоч там і вітер звіє.
Підніме очі вгору – хмари вертикалі,
Там стіни лиш, нема дверей, ні вікон.
Кінець вже дії п’єси, треба вийти з зали.
Вкажіть йому маленьке хоч би віко…
* у давній Греції – муза трагедії
16.07.12. 14.55.
Іноді й справді важко повернутися назад з тих захмарних висот,серед яких ми губимося у своїх фантазіях. 
