Вона між струнами дощу,
Шукає обержно стежку,
І золотим усе мережить,
Милуюсь на її красу.
У танці вітер закружляв,
Стрічав її мов королеву,
Схиляли голови дерева,
Туман дорогу їй встеляв.
І тільки в неба гордий щем:
Йому не вірилось, що осінь,
Їй промінці вплітало в коси,
То з хмари плакало дощем.
Вже марились туманні далі
Хоч"бабине" всміхалось літо,
Всіх пізні тішили ще квіти,
Стигли калинові коралі.
Галина Грицина.
