Десь шепочуть уста померлих,
Тих, що тінями стали в душах.
Боже ж мій! Це — лише химери,
І суха вже твоя подушка.
Довго-довго лягали кроки
На асфальт паралельних вулиць,
Та сходилися ми потрохи,
І шляхи наші перетнулись.
Нас чекає кохання повінь,
Відійдуть голоси померлих.
А якщо ворухнеться спомин...
О, мій Бог! Це ж — лише химера.
