Знов ніч.
І знов шумлять думки
У непокірній голові.
Немов тягар скидаю з пліч:
Слова шикуються в рядки.
Слова мої, мов свічки віск,
Стікають тихо на папір.
А я на зір дивлюся блиск:
“Вірші мої, летіть до зір!”
Вам свою пристрасть віддаю
І божевілля почуттів,
І наче часточку свою
Вкладаю я поміж рядків.
І знов слова, немов бальзам,
З душі краплинами впадуть
У піднебесся дивний храм,
Де й мій колись проляже путь...
