Ти, моя люба, довго спала,
Тепер прийшла в моє життя.
І з моїх віч нарешті спала
Прадавня темінь забуття.
Ти двері в світ мені відкрила,
В якім не була я ні раз.
І я душею, мов на крилах,
Літаю там крізь простір-час.
Ти надихаєш на творіння,
Бентежиш душу мою й кров.
А я корюсь твоїм велінням:
Берусь за ручку знову й знов.
Не раз не чую місяцями
Поезій пристрасних твоїх.
Та ось ти поряд, й мов до тями
Приходжу знову я від них.
Тепер ми рідні, наче сестри.
І навіть в мить, як я сумна,
Твої вірші, немов оркестри,
З висот небесних долина...
