Кошлатий ранок загнуздав стихію
І вивів сонце з мокрого вівса.
Воно іде — і золоту надію
П'ють мовчки трави, люди й небеса.
А день стоїть — від краю і до краю —
Умитий світлом, як мале дитя.
І я тебе у ньому виглядаю,
Моє солодке, зоряне життя.
Минуле спить. А сонце над світами
Живим вівсом підноситься увись.
О, зупинись! Очима і вустами
В мою невтішну радість подивись.
Я —крапля дня... Я виросла із плоду,
З того вівса, з тієї самоти,
Що п'є із вуст дніпровську синю воду,
Щоби добром у світі прорости.
