|
Христюк Ярослав ( 23.02.1986 – 17.03.2022.) – молодший сержант, морпіх 36-ої окремої морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського.
У двадцять шість свіча його погасла,
З них – вісім літ щоденно «на нулі»,
У серці – «Слава Україні» гасло,
Доки не стало сили… у крилі…
«Христосом» хлопець став у вісімнадцять,
Коли подався край свій боронить,
Не раз в любові він землі зізнався,
Хоч готував себе не для війни.
Зростав хлоп’ям, допитливим і добрим,
Із поглядом задумливих очей,
Він серце мав велике і хоробре.
Знав: українця кров у нім тече.
Отож не міг дивитися спокійно,
Як ворог землю рідну став топтать.
Характер мав твердий і непокірний.
Війна на сході не давала спать.
Жив дух у нім, гартований любов’ю
І до землі, і до морських широт,
Юнак, свою вручивши долю Богу,
В морпіхи йде, де кожен – патріот.
«Війна – це жах, вона людей вбиває,»–
Матусин голос в пам’яті звучав.
Не раз морпіх слова її згадає,
Коли завод звільняли Ілліча.**
Розцвів над ним жовто-блакитний прапор,
Що радість із морпіхами ділив.
Здавалось, торжествує в світі Правда.
Христоса успіх теж заполонив.
Закоханий у Маріуполь, море,
Він у полоні мрій не раз літав,
Не знав тоді, що кілька літ до горя,
Що «рускій мір» це місто розхитав.
Тепер морпіхи вдруге боронили
Завод з гучним іменням Ілліча.
Гуляла смерть над ними і під ними.
Христос там відшукав і свій причал.
Він боронив країну… вісім років,
Не раз – не два обдурюючи смерть,
Вона ж була від нього за пів кроку,
А пісня «Пташки***– для душі десерт.
Війна й кохання, й смерті тінь усюди –
Саме таким був «Азовсталь» тоді.
Співало серце у морпіха в грудях.
Дуетом – Катіне, бо ж молоді.
Кохання це навідалось неждано,
А мо’, відчуло здалеку біду,
Що Ярослава скоро вже не стане,
В полон російський Пташку віддадуть…
А ворог тис і ближче підкрадався –
Перекривав артерії життя,
Чи то лихий над воями сміявся,
Спинивши шлях героям до звитяг.
Ні світла, ні води, ні інтернету,
Прострелено кожнісінький вже метр.
Збудила пісня Пташки пів планети…
Може, тому й щадила її смерть.
«Зродились ми великої години!» –
Катрусі голос темінь розривав…
Вони ж тримались, як одна родина…
Христоса Бог чомусь не врятував…
Бетон своєю заросивши кров’ю,
Він дихати раптово перестав…
Душа ж його, окрилена любов’ю,
Зорить на «Ілліча» й на «Азовсталь»,
Де тіло загубилося Героя
(Нема його могилки на землі)…
Не випустив із рук морпіх і зброї –
У Жмеринці стоїть він у броні!
30.11.2025.
* – «Христос» по-грецькому, а «Месія» по-єврейському – значить «Помазаний». Ісус є Христос, тому що Він посвячений Бо¬гом і помазаний Святим Духом для діла відкуплення. Він є Месія, якого очікував Ізраїль, якого Отець послав у світ. Ісус прийняв титул Месії, уточнюючи, однак, його зміст: «Той, хто зійшов з неба» (Йо. 3, 13), розп'ятий і воскреслий, Він є Страждаючий Слуга, що «дає життя Своє на викуп за багатьох» (Мт. 20, 28). Від імени Христос нам дано ім'я християни.
** – Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча. Перший раз був звільнений 13.06.2014.
*** – «Пташка» з «Азовсталі» — це Катерина Поліщук, українська парамедикиня, поетеса та акторка, яка стала відомою завдяки своїм діям під час оборони Маріуполя та заводу «Азовсталь». Вона співала для військових, щоб підняти їхній дух, а після оборони потрапила в полон, звідки була звільнена у вересні 2022 року.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
ID:
1052519
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.12.2025 19:13:04
© дата внесення змiн: 01.12.2025 19:16:08
автор: Ганна Верес
Вкажіть причину вашої скарги
|
