Не знаю правди, й знати не бажаю.
Лиш бачу те, що світ мені дозволив.
Сказав — за ґратами я відшукаю волю,
сказав — я наздогнав. Наздоганяю
давно відправлені, до ночі, поїзди,
що, ниткою зшиваючи міста,
везуть до вуст чужих чиїсь вуста,
везуть до рідної, цілющої землі.
Та на колінах припадуть до стін —
до рідних, милих, вже таких байдужих.
Після грози лишаються калюжі,
як після нас лишилось море слів
несказаних. І знаю — не дозволять.
Нехай везе ця безкінечна нитка
туди, де дім, де скоро буде літо,
туди, де воля обертається труною.
12.V.25
