Я пішла, не сказавши «бувай»
Та прийду, не сказавши «вітаю».
Твої очі, як небо і гай
Пам‘ятаю..
А волосся, мов, Всесвіт ховає.
У згляді твоєму живе особливе..
Одразу побачити - важко.
Там рання весна і озера чутливі..
І, сиві співають там пташки.
Там край є, неначебто що гордуватий.
Але, в той же час і покірний.
Що вірно, бурхливий як море.
І варта
Зрівняти із сонцем вечірнім.
Що дотик не любить, і правду цінує.
Та впевнений будь, буде поряд.
І важко збагнути
мені цей твій погляд
Що б іншому краще забути.
Й пішла я, не мовив в кінець цей «бувай»
Й прийду, не сказавши «вітаю».
Твої очі, як небо й зелений гай.
Що собі я завжди пам‘ятаю.
