Почасту я у чарах ночі
Під ніжний шум плакучих верб
Свої підводжу мрійно очі
На місяця холодний серп.
Й тоді одна лиш думка лине
Кудись в міжзоряні світи,
Що, може, десь у цю хвилину
На нього дивишся і ти.
Пливе дворогий в неба тиші,
Простори сріблячи кругом,
І ти, як сотні тисяч інших,
Про щось гадаєш перед сном...
Лишень в’яви: це світло біле
Текло в часи погожі й злі
Усьому, що цвіло й зотліло
На цій потріпаній землі!..
Вогні століть й епох невпинно
Згасали в млі невороття –
Лиш місяць сяє все незмінно,
Тепер таким, як ти і я...
Нехай мені ж під шелест гаю
До віч він світом цим струмить:
Можливо, в погляді з’єднає
З тобою хоч на куцу мить.
09.ІІІ.23 р.
Вічне й миттєве, безсмертне і тлінне, а також любов, яка вища за все...
