Нині кажуть, що я стара,
Та нехай і тріпочуть!
Як осіння, сумна пора,
Чи образити хочуть?
Свіжим оком подивлюся,
Ледь багряно- червоні,
Барви сяють, веселюся,
Та й подякую долі,
До свічада - мені скажи,
Правда вмить, червонію
Моє личко, ти освіжи,
Нехай я змолодію.
Літо бабине минає,
Чуть цвіркунчика співи,
Сивину в коси вплітає,
Не душевні мотиви.
Розстелилась радість до ніг,
Дозріває малина,
Мабуть скоро посипле сніг,
Зарум`янить калина,
Скоро зиму, зустріну я,
Тож літа проминають,
Он лелек, уздріла здаля
Вже вони… відлітають.
Та в душі, ще квітучі сни,
Й злата осінь так вабить,
Відчуття теплої весни,
До цих пір, ледь голубить.
Онучатам радію я,
В мене їх, є багато,
Як збереться всякчас сім’я,
У будинку, то свято!
От і думаю, так собі,
В небі мрія зазорить,
Сміло дам, протистій журбі,
Тож нехай хтось позаздрить.
Нині кажуть, що я стара,
Язиками стрекочуть,
Миють кості -все задарма,
Та нехай і бурмочуть!
15.10.2021р.
цього немає ... людський мозок заслабкий, щоб побачити людське життя як цілісність ... немає вчора, сьогодні чи завтра ... це все одне ціле ... колись людина до цього добереться)
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00