Притомність пеленає ніжний спогад,
Та тіло сковує смертельний холод…
Не знаю, знать не хочу, ні не знаю…
Мабуть що я,..
щасливим помираю.
Бо ніжуся у праведності своїй,
У доброті невідомо безмежній…
Бо знаю, що таких як ми не було двоє,
Було лиш серця два залежних.
Казали, що красива пара…
Що всім милуємо серця,..
Та сонце застелила часу хмара,
Діалектична плинність всього,
Невічність - болюча суть життя.
