Маревом, поміж буднів похмурих
Ти з'явилась несподівано і зникла.
Заворожила блиском очей карих,
дивним плином в душу проникла.
Як пташечка, щось прощебетала
сміливим поглядом на вік скувала.
Не зумів я Тебе за крило піймати.
Божеволію, де тепер Тебе чекати.
В джунглях кам'яних, серед облич,
серед машин, я шукаю Тебе очима.
Волаю — неприкаяну душу поклич!
Господи! Чому Ти така невловима.
Назустріч обличчя сліплять жіночі,
не такі в них палкі як східсонця очі.
Моя воля залізна, я вставав не раз.
Серце ж не камінь, дай дороговказ.
