Пам’яті двоюрідного брата
Фелонюка Сергія Івановича присвячую
Спинився час… І стих годинник…
Він більш не цокає - стоїть…
Думки у мареві десь линуть
Та пустка тишею кричить.
Тобою лишена сорочка
На кріслі досі ще лежить.
Піджак на вішалці в куточку,
Що ти носив, іще висить.
Усе тут так, як і раніше
Було в хатині, при тобі.
Подвір’я стало лиш хмурнішим
Та тусклим відблиск у вікні.
Все небо хмари затягнули
Й ліс за подвір’ям - спочива,
Дерева в ньому - сірі, мутні..
А поміж них тебе нема.
Село Медвідка опустіло –
Людей побачиш де-не-де.
Стоїть хатина, похмурніла…
Ти більш до неї не прийдеш.
Лише сова в вечірній тиші
Із лісу іноді кричить…
Усе тут так, як ти залишив….
Волає пустка - не мовчить.
