З полону тілесних втіх
полину ув інший вимір.
Живи, мій солодкий гріх,
вмитий дощами рясними…
поки не випаде сніг.
Нема на тобі вини.
Сльози твої, мов причастя.
Тільки себе не вини,
помре у провині щастя.
Навіть якщо восени.
Хай буря пробудить дзен,
ляже на втомлені плечі,
швидко кінчається день,
миттєво згорає вечір…
час вилітає із жмень.
07.12.25р.
