|
Сопілочки нічний лунає спів…
Один я знову… Де поділись люди,
Погані й добрі? Де поділись слів,
Ідей, думок та мрій моїх етюди,
Любові сум, світ дивних почуттів?
Останнім вже здається все мені…
Чому це так? Можливо, відчуваю
Кінця холодний подих… Сірі дні
Облудно, без надії, проживаю,
Лякливим став, в полоні вже брехні…
Юнацтво — у минулому. Колись,
Безглуздо знову в чомусь помилившись,
Лягти на одр свій маю, сміючись,
Юмізмом*, наче саваном, прикрившись,
В химерні догми вірячи якісь…
Напевно, сенс не в сірому житті…
Огидне це життя, негармонійне,
Чужі у ньому правила, не ті,
І все якесь кричущо безнадійне,
Таке, що зникне згодом в небутті…
Вогонь, який запалений Творцем,
І віра — тільки в музиці небесній,
Ймовірно, в ній ховається Едем
Сакральний, в оболонці нетілесній.
Палає серце музики вогнем,
І спів сопілчин, що, як дим, пливе,
В душі моїй, мов дух святий, живе…
---------------------------------------
* юмізм — суб'єктивно-ідеалістичне, просякнуте скептицизмом вчення англійського философа Д.Юма
(червень 2018 р.)
ID:
1052760
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Акровірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.12.2025 23:51:40
© дата внесення змiн: 06.12.2025 00:33:32
автор: Геннадий Дегтярёв
Вкажіть причину вашої скарги
|
