Обрій хижо закляк у вогні,
не погасить ніхто вже заграв
бо всі замерли мамині дні:
Господь сина у неї забрав...
Найдорожче Йому віддала,
найціннішу свою намистину,
звістка чорна весь розум знесла:
синочок на війні загинув!
Загинув...Загинув!Загинув!!
Захід сонця охоплює тьма,
мамин зойк у всесвіт полинув:
був із нею...Тепер же-нема!
І як далі зараз їй жити,
в кожнім дні буде звати його,
на могилі засяють квіти,
вона ждатиме,не знати чого...
Загинув...Загинув!Загинув!!
А на фото-усмішка жива,
у її самоти світлину,
стрічка чорна ,навік,сповила...