Жіночність лишається з нею,
Хоч навіть усупереч долі
Та дітям своїм зорею
Відкриє життя паролі.
Крихкий часоплин і несправжній,
Крізь сльози, крізь переконання,
А Жінка іде відважно,
Бо стверджує всі сподівання.
Жіночність, мов квітка весняна,
Розквітне лише у обіймах,
В турботі сердечній і ласці,
В усіх їй присвячених римах.
І поки в житті є той ранок
В жіночих очах чарівних,
Пов'яже прозорий серпанок
Кохання навколо дружини.
Зав'яжуть їй рани глибокі
І висушать сльози жіночі
Слова - і прості, і високі -
Про мрії її щоночі.
Жіночність лишається з нею,
Які б не траплялися ролі
І сяє Жінка зорею
В родинному, теплому колі.
Олександр Сичов