Усі поети споконвіку поетичнозалежні,
Із сонцем зустрічають світанки.
Їх усе турбує і бентежить,
Але нічого не лякає.
Ми - світочі, поети і поетки,
Не маріонетки, а естети і естетки,
Важелі впливу на шахівниці,
Провідники і провідниці.
Ми все пишемо, не полишимо
Цієї справи ані вдень, ні в ніч,
Новонароджену поезію колишемо
В колисці часу віч-на-віч.
Комусь у цьому світі ще потрібна наша правда?
Глибока і відверта тиха сповідь?
Світ нам дякувати мав би, мав би...
Натомість правда кулі в спину ловить.
Людство здатне стерти все до краю,
Бредбері про це писав, він передбачив.
Мистецтво слова залишається самотнім до одчаю,
А за прозріння йому ніхто сповна ще не віддячив.
