Сивоусий, згорблений, ліг я в жабуринні,
І роками гріюся – сплю на дні ріки.
У траві заплутався, мов у павутині,
Груди мої здушують золоті піски.
У воді край берега осока спить чутко,
Та лоза листочками жалісно шумить,
Хвилі тихо котяться і біжать вдаль хутко, –
І усе наоколо сном правічним спить.
Максім Багдановіч, Вадзянік
Сівавусы, згорблены, я залег між цінай,
І гадамі грэюся — сплю на дне рэкі.
Твар травой аблутана, бытцым павучынай,
Засыпаюць грудзі мне жоўтые пяскі.
Над вадой ля берэга, ціха сьпіць асока,
Ды лаза зялёная жаліцца-шуміць,
Хвалі ціха коцяцца і бягуць далёка, —
І усё навокала сном адвечным сьпіць.