Небо блакитне
Та непохитне.
Ані початку, ні краю
В ньому немає.
Мов обіймає
Землю воно. Обіймаю
Небо й я. Погляд
Мій, мій світогляд
В ньому немов потопає.
Радість безмежна
Та незалежна
Серце моє огортає.
Серденько б’ється
І мов сміється
Весело, адже палає
В нім сонце ясне,
Дійсно прекрасне
Й серце моє зігріває.
Пташечки гарні,
Неординарні
В ньому всі вільно літають
І так чудово
Та веселково
Пісеньки дзвінко співають.
Небо кохаю
Та величаю
Я, наче справжнєє диво.
В нім потопаю
Й не виринаю.
Виринути неможливо.
Євген Ковальчук, 10. 09. 2021