Дружині каже він про те,
Що Він зі Смертю заручився.
Бо цій костлявій кожен день,
Четвертий рік в лице дивився.
До втрат Він звик, як біль пече,
Коли Найближчого плече.
Ще вчора опиратись міг,
Сьогодні Ні, в бою Друг зліг.
Що сили втратив, їх нема,
В окопах третя вже зима.
У все, що можна Він зневірив,
І навіть - в Що найбільше вірив.
Вона. Що важко їй дається,
Бува як риба з льодом б'ється.
Що про дітей одній лиш дбати,
Самій незгоди всі долати.
Дівча зросло, то вже дівчисько,
Не знало Батька геть і близько.
А в хлопця вуса, чим радіти?
Без Батька виростають діти...
А що Він може, що ж тепер???
Скупу сльозу з щоки Він стер.
Листопад 2025 року.