Змирилось небо, більш не тужить.
На схилку сонце очі мружить.
У мочарах зникає швидко даль.
Старої ковдри сіра вата,
Немов вся вись — на латі лата,
Ховає передвічну пектораль.
Вже й ніч вітає нас окрайцем,
А дівич-зірка — першим танцем.
Глибинами Усесвіт нависа.
Хтось перед себе кине погляд
Й байдуже вицідить: «Непроглядь»,
А хтось у захваті гукне: «Краса!»
Почує ніч. «От невидальце…», —
Промовить й згорне покривальце.
Вмить заполонить погляд розсип зір.
Хай смуток серденьок не точить,
Куштуймо чар хмільної ночі.
З сузір’їв виплітаймо мрій узір.
Гарно і майстерно описана чудова ніч!Багато чого потрібно у Вас повчитися, дорога Валентинко! Дякую Вам за таку насолоду! Натхнення Вам і процвітання на поетичній ниві, щастя і удачі!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дуже гарно 
