А як же ти посмів мене забути,
За щастям швидко, зачинивши двері?
Не можу я це й досі ще збагнути.
Не знала я тоді твоїх критерій.
Можливо, ростом зовсім не вдалася,
Не пахли коси м"ятою - любистком?
Свої недоліки знаходить намагалась,
З люстерка глянуло лице із смутком..
Не захотів розглянуть до пуття,
Що щастя доля щедро дарувала.
Вона лиш раз дає, таке життя,
Чи пробу цю на міцність влаштувала?
І знов думки, як відгоріле листя.
І літо вже позаду, не вернеш.
І всі думки в одне лише сплелися.
Вони уперті, їх не проженеш..
