В очах безмежжя смутку і печалі,
А поміж нього іскри теплі світла.
Мої думки немов біля причалу
Гойдалися від лагідного вітру.
В тім погляді і витримка, і спокій.
Він зазирав рентгенівським промінням
У душу, проникаючи глибоко.
Мені ж здавалось: ось взірветься міна.
Він розсипав упевненості пазли,
Я смакувала, ніби чорну каву.
Між нами проростала ніжна парость,
Що непомітно серця доторкалась.
І все виходило у нього спритно,
І в чомусь ми були, напевно, схожі.
...А час минув - то переможець спринтер.
Забути ж досі погляд той не можу.
