Плаче ніч за вікном і стікає по склу неквапливо,
А годинник знущається, час ніби тягне за хвіст....
На душі, як з відра, не вщухає зажурлива злива,
Що здається, ріка моя зносить останній вже міст...
Розчини мене, дОщу - ми стали давно уже рідні,
І з тобою не так відчувається сліз моїх сіль...
Твої мокрі обійми сьогодні мені необхідні -
Хоч на трохи тупішає мій невтамований біль...
Підніми мене, ноче, під небо, де місяць з зірками...
Посади на хмаринку, голівку мою притули...
У обіймах твоїх розпрощаюсь з сумними думками,
Хоч якими б важкими й журними вони не були...
Фото з інтернета.
Радий Вашому сприйняттю. Ну що ж, як до душі - забирайте... 
(в мене копія є... 
)
