Каміння набилося в груди - нестерпно важко,
Думки заглядають у вікна, чужі-чужі...
Не б'ється, звичайно, не б'ється залізна чашка,
Лиш там, де надщерблено, видно сліди іржі...
Вже безліч планет у галактиках є відкриті,
Десь гаряче, холодно, скелі, а десь... життя...
Долають свій шлях по відведеній їм орбіті
Крізь сіру завісу космічного пилу-сміття...
Коли корабель зустрічний дає нам відмашку,
Й затемнене сонце не світить яскраво так,
Тримаймо міцніше незламну кохання чашку,
Якщо вона ціла і досі - то добрий знак...
Ого, це потребує неабиякого осмислення...
Космічно, фантастично, незвично і філософічно...
Але зараз вже можу сказати, що спіткнулась на першому рядку останнього катрена, бо там, здається, одного складу не вистачає. І в слові "сліди" зайва і.
Та де там, Галю, беріть нижче, над самісенькою землею, он вона, вже в "иллюминаторе видна"... Все про те саме, що й у Вашому, на який я сьогодні натрапив Бережіть Вашу чашку .дякую за підказки, Галю, не хотів я того склада, зайвим він мені видавався, та й ще там є такі пропуски. Не мій стиль, мабуть...
Ні, все у Вас там зі складами нормально. Я дочиталася. А збій через наголос. Він не на тому місці, ніж в перших двух куплетах. Але це вже такі дрібниці... Взагалі - гарно і мудро.