Свої сльози не стримує мати,
Підбадьорює батько синка.
Проводжають селом у солдати,
Хрестить мати услід юнака.
Захищай, мій синочку, кордони
Та виконуй сумлінно наказ,
Щоб ніякі ворожі загони
Не пролізли таємно до нас.
Кілька тижнів пройшло, може місяць,
Шле хлопчина свій перший привіт,
Що послали його до столиці -
Обминув він палаючий Схід.
І зітхнула полегшенно мати -
Все ж, не те, що десь там, на війні...
Стали з батьком спокійно вже спати
І не бачили жахів у сні.
Якось батько, ввімкнувши новини,
Бачить раптом обличчя солдат,
Серед них упізнав свого сина,
Боронив же синок... гей-парад!
І попало йому помідором,
Став червоним його камуфляж...
Ох, який же, синочку, це сором,
Захисник невідбувшийся наш...
Стало гірко так батьку за сина,
Як каміння на серці лягло,
Бо в селі він - поважна людина,
А тепер і не вийти в село...
* * *
Зарплатні не отримала мати
Дуже довго, мабуть, цілий рік,
І поїхала правди шукати,
Оббивати столиці поріг.
Перепони здолала всілякі,
Ось і він, урядовий квартал,
Та зустріли її... автозаки,
І синок перед нею постав...
Ви кого захищаєте, хлопці,
Від батьків, матерів і братів?
Обкрадаючих вас урядовців?
Хіба, сину, ти цього хотів?
Обступили спецназівці трона,
Крізь приціл споглядають народ.
Наче власна його охорона,
Заглядають хазяїну в рот.
Дорогі ж мої хлопці-солдати,
Розумію, наказ є наказ,
Та якщо в вас в руках автомати,
Це не значить, що ви є спецназ.
Вам наказують обороняти
Не народ, а отих пацюків.
Тож, не сплутайте, хлопці-солдати,
Дармоїдів та власних батьків.
Всіх на небі чекає розплата,
Коли ми відійдемо в той світ...
Не псує хай нічого вам свята,
Відпочиньте сьогодні, як слід...
.
.
Дякую, Ірино, радий Вам 
Дякую, Наташо 
.
