Щербатий місяць кинув промінь
В напіврозчинене вікно.
Стиха повільно людський гомін,
Земля дрімає вже давно.
А я вслухаюсь в нічну тишу,
Рояться бджолами думки.
Я вибираю найніжнішу:
Від всіх сховаю у шовки,
Скупаю їх у спілих росах,
В любистку, м"яті, чебрецю.
Хай пахнуть так, як мої коси.
Тебе введу у казку цю.
І ти вдихаєш це ж повітря,
Хвилюють пахощі цих трав.
Душі мальовану палітру,
Щоб довго- довго ти кохав.
Коли відчуєш слабодухість,
Впади у вирій різнотрав.
Вони лікують й серця глухість.
Щоб радість ти в житті обрав...
