Хто мені скаже, де та межа, коли весна у літо переходить?І якби не календар, то не можна було б відгадати, де останній день весни, а де перший літній.
Все так же кує зозуленька, відраховуючи комусь роки, рано-вранці лунає пречудовий спів соловейка, що тривожить душу, нагадуючи пору закоханої юності.У високій зеленій соковитій траві губляться-ховаються жовтоокі ромашки,на пелюстках яких ми колись ворожили, відгадуючи любить Він чи ні.
Уже смачно запахло суницями.Вони визирають із трави, підставляючи свої кругленькі щічки сонцю.І від його палкого поцілунку ті стають червоними-червоними.Вдихаєш цей суничний аромат і аж у голові паморочиться.Бо він переносить тебе у країну безтурботного дитинства, де ми їли ті суниці з цукром і без нього, зі сметаною чи ні.Облизували липкі солодкі пальці, аж поки матуся не змушувала вмитися.
А ще - ввечері слухали жаб"ячий хор, кумкання якого доносилося від ставка.Якщо дуже голосною була ця "серенада" жабок, то як бабуся казала - чекай дощу.І дійсно, наступного дня він ішов рясний-рясний.А ми босоніж напівголі стрибали по калюжах, хлюпали одне на одного водою і задоволено сміялися.І не лякали нас мамині віник та рушник, якими вона могла шмагонути по плечах.Це навіть забавляло.
На широких листках лопуха,наче на килимі-літаку, примостилася малесенька комашка.Червона у білу цяточку, вона має дуже теплу літню назву - сонечко.Отак береш її на долоню і вона, розправляючи крихітні крилечка, злітає у височінь.І здається, що ти підносишся разом із нею у піднебесся та споглядаєш дивовижну красу природи, розчиняєшся в ній, бо ти і є її часточка.
Весна віддає свої повноваження літечку, яке сміливим лицарем їде на буйногривому коні та перевіряє усі свої володіння.А також проводжає весноньку, щоб через рік знову зустрітися.
важко читати - зробіть коротшими рядки
