В нічному безмежжі зачепились зірки, споглядають так дивно за нами.
А ким є ми для них, чи відкриті замки і дороги які між світами?
Зазираю щодня в піднебесся сузір, задивляюсь у сяйво вечірˈя.
Загубились стежки, а я часто з тих пір, роззираю простори безмірˈя.
І все більше собі ставлю знов запитань й все частіше гублюся в незнанні,
Починаючи день в сяйві нових світань, я думки добираю в смерканні.
Ставлю їх моїм крокам завчасно вперед, наче кредо виписую сповна,
А зірки заплітають небо в зоряний плед і ярить сяйвом тиша безмовна.
І безмежжя у вись піднімає чуття, випинаючи грішне душею,
Сповідаю в небесність я своє каяття, а в земному стою над межею.
Де ж насправді я є і моє… де буття… серед зір чи барвистого поля?
Засвітитися як… і пройти як життя, і чи шлях викарбовує доля…
У нічному безмежжі споглядаю зірки, ви і ми як же схожі… таки…
Думки тривожать вашу душу, Танюша... Всі ми хочемо розгадати тайну природи, отримати відповіді на хвилюючі питання, та не знаходимо , на жаль... Хочу сказати вам, Танюша, хай ваша зірочка сяє яскраво, тепло, ніжно , йдучи поряд з вами все життя. Хай вам щастить, добра душа!...
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Надюшо, за теплоту і ніжність твою
А музичний подарунок неперевершений, слухаю і мрію , особлива вдячність тобі, Надюшо