Коли в полях поснуть вітри,
Снопів розгладивши чуприни,
Зітри із серця сум. Зітри,
І слухай вечір тихоплинний.
Про що шепоче сад п'янкий,
Сховавши вишні зрілі в листі.
Нектар з медових зір надпий.
Вже небокрила у намисті
Вплітають шовк поміж гілок,
Рум'яне сонце вкривши пухом.
Хвилясто ніжиться ставок.
А ти вечірню тишу слухай.
Як стрімголов у пряжу нив
Пірнає стежка прудконога.
У краї тім,де ти ходив,
Вже бур'яном взялась дорога.
Та ти печаль свою зітри,
Лиши її у мальвозливах.
Коли в полях поснуть вітри,
Подякуй Богу,що щасливий....
Снопів чуприни причешу вітрами,
Складу із маків чудо - орігамі. Нектар медових зір - цілющий трунок,
У чаші неба - диво візерунок.
Біжу по тій доріжці прудконогій
Туди, в своє дитинство босоноге.
Танцюю я в обіймах мальво зливи,
Дарує пряжу золотиста нива,
Цілують сонця промінці звабливо -
Твої вірші для мене - справжнє ДИВО!
Ірина Кохан відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Надзвичайно приємно читати Ваші солодко-майстерні коментарі! Щиросердно дякую,Олечко!
