Захмурено осінь хвилює думками:
Де спрагле і пристрасне літо знялось..?
Бо наче злетіло десь поміж житами,
І наче забуло, що там відбулось.
У ніжнім цілунку заплутались стебла,
На плечі схилились волошки чудні,
А вись синьоока безмежна і тепла…
Було це ж, було, а неначе вві сні.
Так щиро і щедро любились… тілами
Горнулись, горіли із спекою дня.
Вона не питала поради у мами…
А просто без броду ішла навмання.
Кохання співало і множилось в груди,
Його не спиняли і зливи рясні.
Любилися в щасті, й здавалось, не буде
Розлуки ніколи… здалося й мені.
Бо пристрасть така , наче сяйво від грому…
Теплилися в літі цілунки сердець.
Кохалися так… «що набили оскому»,
Яка спопелила усе нанівець…
Схилились жита тяжко спілим колоссям
І небом волошки уже відцвіли.
Лиш тиша дзвеніла своїм безголоссям…
Та чути її Вони вже не могли.
Засмучено осінь хвилює думками…
І літо лишилось десь там на межі.
А Він і Вона, наче хмари вітрами,
Стирали кохання… бо стали чужі.
Для багатьох кохання це насолода, яка має постійно і завжди збільшуватись і збільшуватись - щось подібно до наркотику. І якщо вона в певний момент не приносить задоволення люди чомусь вважають, що все - відлюбилось, віджилось ... все! кінець! А може не потрібно чекати насолоди (в багатьох розуміннях) від кохання, може просто любити, адже ж любов, як живий організм, коли їй створюють певні умови, вона віддаватиме, а коли тих умов немає, то немає і віддачі. Але проблема в тому, що розуміння тих умов для любові люди оцінюють лише з своєї точки зору (і нічого тут не вдієш - самозакохані створіння). Люди оцінюють свої вчинки лише після бою, але ж на це не потрібно багато розуму. Були б люди трішки розумніші були б на землі всі щасливіші. Але найбільша проблема в тому, що часто виникає кохання між розумними і не дуже, і в такому випадку хтось дуже страждає .... прикро , а Ваша робота чудова, як завжди
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Були б люди трішки розумніші були б на землі всі щасливіші...---щиро вдячна, Салтане, за такі твої слова, як би ж...скільки б болю душевного минули б, рада тобі, милий юначе
Аби лишились в памяті краплини теплоти,
давай же ми залишимось на "ти".
Одне питання лиш свідомість нАвпіл крає:
А чи була любов? Вона ж безслідно не зникає
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так,Оленко, ми навіть і пам*ять про кохання не завжди вміємо зберегти без ненависті, дякую щиро за розуміння