Будинки - то книги, міста - то є бібліотеки,
Ми всі - персонажі життєписів різних висот.
Життя сторінки - орігамі кораблики; ріки -
Несуть їх, вбиваючи хвилями часу марнот...
І кожна полиця, як вулиця: книга до книги.
І світло у вікнах то гасне, то знову горить.
Чим ближче до стелі, тим далі книжки від підлоги
І вже хмарочосам ледь видно підлогу згори.
Так легко знайти себе і загубитись між ліній:
Рядів, паралелей дотичних землі стелажів;
Читати себе - у руках цілий світ на коліні,
В читальному залі - спортзалі думок мережі.
Як глибинно! Так, книга - найкращий друг! Спостерігаючи за тим, як класичні книги змінюють електронні носії, мимоволі задумуєшся над тим, чи не стане в майбутньому книга пережитком минулого і окрасою хіба що музеїв... Сумно все це... Бо справжню книгу ніяка електронна техніка не замінить. Адже книга - це не лише тексти, це дихання, запах, шепіт сторінок - це цілий світ! Дуже гарна і мудра поезія!
Бойчук Роман відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
СПАСИБІ!!! Так! Сумно це все, але ж ми не допустимо цьому статися. Ми зробимо акценти на справжніх цінностях справжньої книжки і донесемо це до читачів!!!!!
Вірші про книги і бібліотеки - це добре, бо ще не відомо яке у них майбутнє Можливо, колись саме за такими паралелями з містами хтось собі і буде їх уявляти
Бойчук Роман відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі! Так, на жаль, Ви маєте рацію... Сумна правда. Але ми цього не допустимо, правда ж?