Присвятив себе Господу він... Він священнослужитель,
Який кожного дня між людей ширив Божий закон.
Але часом коли по неділях в церковну обитель
Приходила вона — він ховав погляд свій між ікон.
Як обітницю дав – ні на мить не лякав його сумнів,
У призначенні тому, що вибрав свідомо колись.
Він не думав... не знав... він не бачив ще тої красуні
Від якої весь внутрішній світ кардинально змінивсь!
Почуття під табу і постійні душевні тортури...
Він боровся як міг... він до неба невпинно взивав!
Та зітхали лиш церкви старезної купол і мури
Як на сповідь схилилась вона, а він їй сповідавсь...
Вона встала, пішла. Він залишився наче розп'ятий.
Оглянулась сказати: ″А, знаєте, Бог - є любов″...
Чи ти, Боже, на нього зійшов, чи він просто проклятий?
Людям не зрозумілий, відлучений з Твоїх церков...
З нею в серці, із Богом в душі йде упевненим кроком,
Хоча знає чекають випробування чималі.
Може там, на тім світі це вилізе все йому боком -
Він до пекла готовий, а рай вже пізнав на землі...
