В осінній день кривавить горобина,
На сиве ру́но скапує вино
І на пухких повітряних перинах
Пряде павук добірне полотно.
Листок брунатний жадібно шукає
В туманних пасмах проблиски тепла,
Та над молочним викуреним гаєм
Колюча мжичка крила простягла.
Вже де-не-де пожухлим падолистом
Стрічають клени, липи і дуби
І захололим росяним намистом
У темінь лісу блимають гриби.
Десь на дзвінкому стиглому акорді
Урвалась мідна сонячна струна.
Снують вітри, вдоволені і горді,
І срібний бісер липне до вікна.
Ой, яка краса! А грибок! Уявою я вже присіла з ножичком біля нього. Білі гриби - то моя слабкість.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, так! Грибочок апетитний! Я теж дуже люблю гриби - у будь-якому вигляді. На жаль, не завжди є можливість вибратися до лісу, особливо, коли чоловік на заробітках... А самій страшно, бо я не так добре орієнтуюся в лісовій місцевості, можу і заблукати. Дякую, Валечко, за приємну можливість поділитися своєю історією!
Сподобався вірш Наталонько. Особливо гриби котрі блимають у темінь лісу росяним намистом. Ну от де ти все ото вишукуєш? Неймовірно.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, моя Хороша! Воно якось саме вимальовується в моїй уяві і проситься на папір... Довколишній світ багатий на справжні дива, лише встигай вловлювати і фіксувати! Рада тобі!