Стукає ніч молотками у скроні,
Відбарабанює миті -години ...
День просочився піском крізь долоні ...
Думка про тебе -то постріл у спину ...
Небо, гаптоване рваною хмарою,
Снами моïми жонглює уміло ...
Я розмовляю з якоюсь примарою ...
Думка про тебе -то мука для тіла ...
Ніжно погладжую місячну звісточку,
Що крізь фіранки до мене пробилась ...
Поворожу знов на зоряну квіточку ...
Думка про тебе -непрохана милість ...
Вітер в екстазі сплітається з гілкою,
Тінню мережить стіну коло ліжка ...
Грається тиша дзвінкою сопілкою ...
Думка про тебе -до щастя доріжка ...
Ранок вповзає в свідомість знесилену
Виміром іншим - звичайна банальність ...
Чай на сніданок і сутність знекрилена ...
Думка про тебе -то ночі реальність ...
Я не дивуюсь, що хлопці почубились із-за тебе, Любо! Майстриня мережива! Так тонко, зі смаком передати нюанси емоцій - і смуток, і ніжність, і надію... Хіба що "постріл" замість "вистріл" Або "пРостріл" (в спину) (жартую, звісно)
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
щось я останнім часом така роздявкувата ....
краще звісно постріл!!! (простріл залишим на старість) ...
Дякую, Світлано!!!!
погрішимо віртуальним тортиком?