Вже сивіє вечір на очах.
Чом так швидко ти старієш, діду?
Ще до ночі довгий тобі шлях,
Та від тебе вже немає й сліду.
Я дивлюсь з цікавістю в вікно.
Нічка, ніби ворон, вже злітає.
У домівках сон літа давно.
Місяць ніжне плетиво сплітає.
Із мережок зіткані думки.
Вітер, мов дитя, їх колихає.
Він це робить завжди залюбки...
Соняшник в вікно он заглядає.
Тихо диха шторка на вікні.
Ніби крильми білими махає.
Відганяє всі думки сумні.
І мене у спокій загортає.
Оп"яніла... липи дивний цвіт.
Може, це від згадок, моя казко?
І такий чудовий тепер світ!
А без тебе, любий, було важко...
-------------------------------------
Cтарієш, діду* - тут мова йде про вечір...
Ну утнула, Надійко! Де кохання, а де - пейзаж? Все так сцементовано! Не можу не вивчити напм'ять! Тим більш, що й про мене там - рекошетом! 
Рада вам... Та тільки то не про вас, а про вечір... 
