На перехресті доль ми не зустрілись,
І не тому, що пізно. Просто рани
Ятрили душу, знемагали тіло,
І завели у небуття тумани.
Моя душа, як перли, розсипалась
В чиїсь зрадливо-невиразні мрії,
А ти чекав. Писав на снах обпалих
Осінні болі… Та вони не сміють
Зростити крила і злетіти в щастя!
Не прочитаю я тебе ніколи…
Іду до снів твоїх, як до причастя,
Та не пускає в них магічне коло.
На пам'ять час нанизує поразки.
Моя печаль для тебе – тільки тиша.
Самотність нашу приховають маски,
Під ними рани вріжуться ще глибше…
хм...суть сумна, але на 100% правдива і актуальна...на початку життєвого шляху душа відкрита всім, але як тільки обпечешся раз-другий, вона замикається в собі, і яка б потім хороша людина не зустрілася, дуже важко стає їй відкритися, бо даються взнаки попередні душевні рани...
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
