Пів ночі дощ сердито бубонів
(ну хай йому – чому ж мені не спиться?)
Потрапила під молодечий гнів
Ще зовсім юна, під вікном, кислиця.
Та й вітер їй заламував гілки
Нахабно під кору благеньку влазив…
А я, колись, у ливень отакий
Зламався. Від холодної образи .
З тих пір чомусь не спиться у дощі.
На них у мене, певне, а-лер-гі-я
Та саме в довгу зливу, уночі
На блиск очей далеких я хворію…
Годинник в тиші, мов далекий грім.
Яка ж стійка ця схилена кислиця!
Піду й напну її плащем своїм
Хай в ливень цей…хоч деревцю
поспиться.
Дуже рада новому віршеві від Михайла Плосковітова. Чудова тема та майстерне передання.
Однак існують деякі ньюанси, які би потрібно було врахувати.
Ми колись домовлялися про відвертість, пам"ятаєте? То ж, якщо забажаєте, пишіть
Михайло Плосковітов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
..Дякую пані Наталю, Ви ж знаєте, що писати можете мені і сюди, під віршик, я ж не ображаюся ніколи на слушні зауваження