Почекайте, вітри, не зривайте із серця надію,
Я не вірю, що він поверне мені в нього сніги...
А як так,то нехай скам'яніє, змете буревієм,
Її крихітну тінь вам без бою віддам назавжди.
Почекайте, вітри, не штовхайте в задуму роздолля.
Бо не вірю, що там, я знайду свій омріяний рай...
Я не вірю, що нам нещасливі судилися ролі!
А як так, ну то що ж...Як судилося так, то нехай.
Почекайте, вітри, ще хвилину, ще дві почекайте.
Ми поранені, так, але ті, які здатні іти,
Разом зможемо йти, разом б́удемо, Боже, ми варті!..
Як плече до плеча, серце з серцем, рука до руки.
Я Ваші вірші читаю із задоволенням. В них стільки мудрості, стільки думок, що заставляють читати і перечитувати кожен вірш. Дякую за Вашу поезію. Удачі.
Марічка9 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мені так приємно, Віталію! Мене вже надихають ваші слова!
Разом зможемо йти, разом б́удемо, Боже, ми варті!..
Як плече до плеча, серце з серцем, рука до руки.- Кохання не здається,не зважаючи ні на що. Такий теплий і обнадійливий вірш-дуже гарно!
Марічка9 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Безмежно Вам дякую за розуміння і, як завжди, добрі слова
трудно найти правильную интонацию на такие тексты, да и неуместно делать это дистанционно и публично. что-то сказать человеку, можно, находясь рядом с ним, а, чаще, и говорить не нужно... то есть не слова нужны, а действия
Марічка9 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Тобі за них 
