В недобром мире, где по холоду
из расставаний счастье ткут,
простим себе, пока мы молоды,
печаль, похожую на суд?
Иль будем век с тобой казниться?
За что же, право... Боже мой!
За то, что сердце колотиться
посмело в нежности немой?!
За осторожные приветы?
За взгляд весенний, что пьянит?
Пусть это солнышко посветит.
Пусть эта горесть прозвенит.
---
Ліна Костенко
* * *
У світі злому і холодному
де щастя зіткане з прощань,
чи ми пробачим одне одному
цю несподівану печаль?
Чи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати
посміло в ніжності німій?!
За ті передані привіти?
За тихий погляд, що п'янить?
Нехай це сонечко посвітить.
Нехай ця туга продзвенить.
