Врятує світ незрима таїна,
Якщо знімемо ми з очей полуду,
За все у суєті своя ціна,
І за красу, що бачимо усюди.
А нині зрію — як замерзлу твердь,
Мов щит списами, пробиває днина.
Навколо так багато, ніби вщерть,
Шафранами заллята полонина.
Прозорі їх пелюстки, наче крильця
Метеликів, готових до польоту.
А світ навколо — ніби храм тубільця
Відлунює об гори синь-скорботу.
Спинись у ньому — тут роса небес,
Вдихни у груди велич досконалу.
Хай серце тут, під сонцем, в ложі плес,
Здійме в душі криштальні п'єдестали.
18.04.2026
