(дружній шарж)
Думи розхристались із сувоїв –
у дитинство хочеться, хоч плач!
Звечора укриюсь з головою,
та крізь ковдру допіка рогач…
Місяцю, рідненький – відчепися,
поперек проклятий дістає.
Йди собі купатися у… Тисі,
як розваг у висі не стає.
– Був уже там я, – відповідає,
– та мене злякав русалок сміх.
Бовтались із краю і до краю
ті в думках розхристаних твоїх!
Закриваю і фіранку, й очі,
та русалок чую голоси –
звабити мене напевне хочуть,
не завада пізні їм часи.
І зрадливо серце моє тенька,
підіймаюсь і на спів іду –
тягне по ночах на солоденьке,
та горобчик скаче лиш в саду…
І удень воно уже не краще,
ложки не утримаю в руці,
яблука летять напризволяще –
хто-куди, немовби горобці…
Та зберу до одного, помию.
Спілі! Відбиваюся від ос.
Заплести думки у світлу мрію –
може допоможе «Кальвадос»!
09.09.2025
Іван Війтенко
***
Розлітаються думки мої розхристані
І човнами в далеч десь пливуть,
До далекої химери-пристані,
Де казки дитинства ще живуть.
Де у травах коники сюркочуть
І півонії купаються в росі.
Де мене ще звабити так хочуть
Чарівних русалок голоси.
Розлітаються мої думки-горобчики
Їх ніяк докупи не складу.
А у згадках ще маленьким хлопчиком
Яблучка збираю у саду.
Що квасне – надкушу ледь і викину,
Від солодких -- пазуха тріщить.
До квасного у житті й не звикнув,
До солодкого -- й тепер кортить…
А думки пливуть, такі розхристані,
І бринять краплинами дощів.
Словом доторкаюся на відстані
До сердець, які не розлюбив.
09.09.2025
