Ще такого не було,
Тільки прикорнув х-ло,
Чує стук якийсь жахливий,
Ніби дятел б’є в чоло.
Раптом темрява і тиша…
Тиша вбивча, тиша хижа…
Він у шафі чи в труні?
Руки, ноги крижані…
Звідки світло? О, щілина.
Раптом чує голоси …
«Нам потрібен сталий мир,
А тому старий упир,
Разом з шоблом довбограїв,
(Підготуйте весь набір),
З забаганками й «мостами»,
Загремить у власний вир».
«Каже, що двіжухи хоче»
«Що ж влаштуємо охоче»
«Створим діду справжній «пір»»
Хрипотця, як цвях в чоло -
Обісралося х-ло…
Ближче око до щілини
Подивитись де воно.
Як скажене світло світить
Око діда страшно сліпить
«Я у ворога в тилу?»
Він шпигун чи він в полоні?
Спить чи це все наяву?
Знову око прикладає:
«Це так трон блискуче сяє!»
Біле абсолютно все…
Він, х-ло, проліз до раю
Й з за лаштунків зазирне,
Що там після смерті є.
Все рознюхає, узнає
І «САМОГО» на-ї-бе…
«Дурень думкой багатіє» -
Тож х-ло про вічність мріє…
Раптом в оці запекло.
З світлом згаснула надія -
Г: «Ти ніяка не місія -
Звичайнісіньке х-ло»
х:«Він читає мої дУмки?»
Г:«Так, читаю, недоумку»
... ДАЛІ БУДЕ
