Торкнуся рукою в саду до краси,
У ній заховалась душа моя й праця,
Я з кожною квіткою вічно на ти,
Аби відчувала й вона трохи щастя.
Про що розмовляєм? Секрет тільки наш,
Скажу лиш одне, це кохання взаємне…
І, це показник, як змінився мій сад,
Від цих почуттів, неймовірно приємних.
Кропив його потом і кров’ю не раз,
Коли з мозолів праця шкіру зривала,
Та знав, як нова прийде осінь до нас,
Якраз душа грішна цього і бажала.
Торкнуся до кожної квітки на мить,
Щоб барви яскраві добавити тілу…
У серце червоних, якщо заболить,
А в душу біленьких, не стала щоб сіра.
