Я міг би прожити без тебе спокійно…
Та, що там казати, ось бачиш, живу.
Та було би дивно, мовчати постійно,
І не нагадати, як сильно люблю.
Я міг би мовчати, це золото, кажуть,
Але не для мене ці злитки чужі,
Хоч кілька раз в році, любов грішну нашу,
Я мушу згадати, у щасті й біді.
Я мушу сказати, хто ти є для мене…
Й не смій сумніватися в щирих словах,
І хай навіть всі ті поети на небі,
Що стали відомими, хай теж мовчать.
Я їм не суперник, мабуть й не колега,
Бо лиш із-за тебе римую думки,
І хто, як не я, знає, як тобі треба
Підтримку й кохання в ці темні часи.
Ти віриш мені…Я це все відчуваю,
Хоч знаєш, що в прозі хтось краще б сказав…
Але, так красиво, це слово «Кохаю»,
Звучить кожен раз в поетичних рядках.
Не сердься на мене, дай шанс мені й далі,
Хоч кілька раз в році, шептати «Люблю»,
У наших стосунках, в цій пристрасній драмі,
Я мушу вдягати твій німб на косу.
Я мушу писати, що ти королева,
Аби перед сном ти читала слова,
Римовані серцем, про те, що ти перша,
Єдина, найкраща…Але не моя.
ID:
1044869
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 01.08.2025 19:10:21
© дата внесення змiн: 01.08.2025 19:10:21
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
