Стільки часу ми вже у болоті,
стільки років у страшній війні…
Відкладаючи життя на потім,
тонемо свідомо у багні.
Їй і краю, і кінця не видно!.
А кому потрібна та війна?
Чому наша доля незавидна?
Перспектива чом така сумна?
Бо п’ємо із чаші руйнування
рік за роком, місяцем, щодня…
Губимо життям своє кохання,
пливемо покірно навмання.
Чи свого не слухаємо серця,
долю споглядаючи жаску?
Завтра здобуваємо у герцях
і будуєм замки… на піску.
29.07.2025
