Розбилась кімната.
Шиби — дном догори,
висипались з рам,
плине у вікнини порожню́.
Червоне квіття металу
на рогу цвіте.
Всякий ліпесток — пронизливий свист.
Він розрізав хмари,
буцім кубовий папір,
і час згустився,
Як липець у горлі.
Ді́ди* під ліжком —
слимаки без черепків,
повзуть до раковини бетону
холодної й глухої.
Подушка в роті.
Вік — під підлогою.
Пальці
пускають коріння у цегли ріняк.
Серце —
перевернутий часомір
кульки котяться
кожної кости в пустоту.
Над містом —
велетень з бездумними очицями.
Його кроки —
це гул
у маслаках фундаментів.
Він дихає чорним куривом
минулих пожеж,
а в ладусях —
гнізда з крилатих каменів.
Його тінява —
карта зірваних дахів,
де жаден вибух —
комета
в чорнилі.
Синяві екрани в долонях —
світляки в пугариках,
кидають тіні-павуки
на стіни сховища.
Тяжке повітря,
ніби з плюмбуму желе,
його ковтаєш,
а воно росте
клубком у глотці,
Стає свистком,
що вічно завис
в атмосфері,
Натягнутим шнуром
між би́нями**небозводу.
Ти —
кристал тремтячих секунд,
заморожений видох
у тісній бляшанці темряви.
Над головою —
танчик
розпеченого птаства,
їхні крила — блискавки
в елаїні***.
Вони сіють зерна
вогню
у вікон сади,
де плодоносять деревини
з чорного пломеню.
Тиша впала,
мов штора важка,
Але сирена —
це пружина затиснута в скроні.
Вона дзижчить,
навіть, коли мовчить,
Тоненький дріт,
що везе
у кістки
небовид.
І кожда клітина пам'ятає політ
палених птиць
повз скельце
зі снів…
*Дід - перен., розм. Те саме, що тінь.
**Би́ень(діал.) - мн. бині, зуб.
*** Елаїн(заст.) - олія. Від лат. oleum.
Кінця немає. Знову ніч з завиванням і вибухами. Знову перекличка з друзями - чи живі? Звично. Ніби завжди і назавжди.
